Підпис: Ханну Юхола в дитинстві на свої перші заробітки купив стерео. Останні записи були замовлені в музичному клубі Fazer.

 

Незважаючи на те, що світ змінився, багато речей також залишилися незмінними. Молоді люди з Канкаанпяя завжди насолоджувалися містом, займалися спортом і проводили час разом.

Коли 50 років тому Канкаанпяя перетворився з ринкового містечка на місто, у машинному цеху тодішньої професійно-технічної школи для молоді організовували молодіжні танці. Там також був житель Канкаанпяя. Ганну Юхола, який з теплотою згадує свою юність у Канкаанпяя 70-х років.

Танці були важливим місцем зустрічі тодішньої молоді, на них ходили люди як з околиць, так і звіддалік. Якби у вас не було ні водійських прав, ні власного автомобіля, ви б їздили на танці автостопом.

– У моїй юності автостоп був поширеним явищем. Ми доїхали автостопом до Кянкоскі в Паркано, і біля Канкаанпяя на узбіччі дороги могло бути кілька молодих людей, які сподівалися потрапити на танці, – згадує Юхола.

Окрім танців, молодь проводила вільний час, займаючись спортом та відпочиваючи містом. Моду та стилі скопіювали зі сторінок журналу Suosikki, а одяг брали аж у Порі, а взуття знайшли в Канкаанпяя.

– У той час усі знали когось, хто працював на одній із кількох взуттєвих фабрик у Канкаанпяя, а взуття купували зі знижкою персоналу.

Ринкова площа Канкаанпяя була важливим місцем збору багатьох молодих людей у ​​70-х роках. Багато хто пам’ятає легендарні жовті перила, на які спиралися люди, але й на сходах комерційного приміщення сиділо чимало молоді. Окрім проведення часу у місті, молодь приваблювали різні спортивні майданчики.

– У моїй молодості майже всі займалися спортом, навіть якщо не входили до жодного спортивного клубу. Звіддалік люди з віддалених сіл їздили на велосипедах до центру міста, щоб пограти в ігри та провести час з іншими молодими людьми. «Я зосередився на стрибках у висоту, і все своє життя займався спортивною діяльністю клубу», — каже Джухола, якому досі належить місцевий рекорд зі стрибків у висоту.

Окрім спорту, Юхола, як і багато інших молодих людей того часу, був великим споживачем музики. Жива музика звучала на танцювальних майданчиках, а платівки звучали, наприклад, у молодіжному просторі під назвою Hepokatti, де були куплені містом записи.

– Дехто також мав портативні касетні плеєри, які носив із собою, коли приходив у центр міста провести час. Касети я, звичайно, записував сам. Ми слухали Youth's Gift of Music і чекали наших улюблених пісень, щоб їх записати!

Юхола пригадує, що початок 70-х років був дуже спільним часом. Канкаанпяя був гарним місцем для проживання молоді, і молоді люди загалом добре ладнали між собою. Не було жодного тиску щодо майбутнього чи, наприклад, щодо успіхів у навчанні, як це відбувається сьогодні.

Роботи вистачало всім охочим. Сам Юхола почав працювати відразу після закінчення загальноосвітньої школи. Ті, хто відвідував середню школу, часто продовжували навчання, але багато хто повертався до Канкаанпяя на літню роботу.

– Моє ставлення полягало в тому, щоб подивитися, що принесе завтра. На порозі дорослого життя найголовнішою мрією було отримати водійські права та власне авто. Тоді я заробляв 400–500 марок на місяць, а моя перша машина коштувала 800 марок. Тож нам довелося заощадити для цього час, — сміється Юхола.

Автомобіль приносив молоді більше свободи: коли хтось із друзів отримував картку, то дозволяли їздити далі, зокрема й на фестивалі. Юхола згадує, як ходив на джазові концерти в Порі та на Куусрок в Оулу.

Текст і фото: Титті Валленіус

Стаття була опублікована у співпраці з регіоном Канкаанпяа.